Що таке зелені цвинтарі? Щоб не допустити хаосу в ритуальній сфері та зберегти пам’ять про загиблих, слід правильно організувати такі зони поховання людей.
У зв’язку з гострою нестачею землі на погостах в Україні ще до 2022 року почали обговорювати питання щодо створення зелених кладовищ. Пропонувалось навіть вести погребіння у парковій зоні великих міст, але ця ідея залишилась проектом на папері. Під час війни поховання іноді виникають стихійно – на прибудинковій території, околицях населених пунктів, пустирях. З метою недопущення хаосу у ритуальній сфері та збереження пам’яті про загиблих слід правильно організовувати такі зони, наприклад, беручи досвід Канади.
Тільки но уявіть, що кількість відомих поховань на усіх гробовищах світу удвічі більша за чисельність населення на нашій планеті! Так, спочилих у ґрунті вже більше за 15 млрд. А якщо додати тих, чиї тіла спалені у вогнищах, хто загинув під час техногенних катастроф чи внаслідок дії природних стихій, то це число подвоїться. Якби ж на кожного такого померлого приділяли за нормою ділянку 2*1 метр, то уся Земля була б суттєвим некрополем, і ніде було б де сіяти хліба, випасати худобу, будувати житло, заводи та фабрики.
Однак утилізація тіл спочилих – це те завдання, рішення якої не має відкладатись на потім. Вже за півгодини після сконання в організмі людини починає свій розпад серце, а нирки та печінка відмирають вже на 15-20 хвилині по смерті. Не дарма сповідуючі іслам ховають своїх небіжчиків якомога швидше, за сприятливих умов то й наступного дня.
Розвиток технологій сприяв проведенню поховальних заходів з величезною пишнотою. Під час похорону використовують бетонні саркофаги, бальзамування, пластикові прикраси. Усі такі зайві дрібнички сповільнюють розкладення трупів на десятки років, тож і потреба у додаткових територіях під цвинтарі зростає. Читачі можуть згадати ще один різновид утилізації померлих – кремацію. Це водночас і гідне поховання, і мінералізація тіла за години, і можливість прикопування урни до могили родичів без виділення додаткової ділянки на кладовищі. Але й у віддання вогнищу є певний недолік – шкідливі викиди у атмосферу, за яких страждає навколишнє середовище.
Важливо! Наявність крематорію у Києві збільшує на 9% ризики виникнення хвороб дихальних шляхів, нервової та травної систем серед мешканців у порівнянні з великими містами, де такий комплекс відсутній.
Ідея щодо створення «зелених кладовищ» виникла у Британії. Вологий острівний клімат, перенаселення великих міст, висока смертність від усіляких захворювань та катаклізмів призвела до катастрофічної нестачі земель під поховання. У 1991 році письменник Ніколас Елбері серйозно занепокоївся цією проблемою та створив славнозвісний Центр природньої смерті. Організація пропагує відмову від домовини, бальзамуючих речовин, що сповільнюють розпад тканин, пластикових аксесуарів та іншої дрібної атрибутики. Гаслом Центру є твердження, що після свого сконання людина має віддати природі лише самого себе, без зайвих дрібниць.
На думку Ніколаса ідеальним похороном є поховання в одному савані, де замість нагробку над могилою мала б височіти яблуня. Як відомо, саме таким чином відбулось погребіння засновника Центру на початку нульових, коли той раптово спочив.
Услід за Сполученим Королівством ховати своїх померлих мешканців з використанням мінімальної кількості ритуальних принад почали у країнах іншої земної півкулі – Канаді та США. Однак труну вони зазвичай ще використовують, але виготовлену з картону чи полегшеної фанери. У порівнянні з бетонними саркофагами та домовинами з дубового масиву, такі гробки коштують значно менше. Отже вигода є. За статистикою на кожні 10 звичайних поховань знаходиться 1 екологічне.
Попри усю привабливість ідеї, існують і супротивники створення зелених кладовищ. Наведемо аргументи, до яких вони апелюють.
В окремих християнських конфесіях поховання в одному савані вважається язичницьким відголоском. З іншого боку навіть Петро І у давнину видав директиву щодо похорону в одному полотн, аби не розбазарювати державне майно, тобто віковий ліс.
У січні середня температура по Києву досягає -15°С. Мерзла земля ускладнює роботу копачів. Тож похорон мусить відкладатись на деякий час і тільки консерванти здатні затамувати розклад тканин у померлого.
Встановлення нагробку на зелених кладовищах заборонено. Навіть на цвинтарях газонного типу дозволені меморіальні плити певного зразку. У кращому випадку поховання вашого родича буде відмічене якимось деревом із звичайнісінькою металевою табличкою.
Нові могили зазвичай можна відрізнити за земельним насипом. Православні християни додатково накладають ритуальні вінки чи ялицю на свіже поховання. За кілька років ґрунт осідає, тож тільки за загорожею чи нагробком можна впізнати, де лежить спочилий родич. У випадку із зеленими кладовищами вже за кілька весняних місяців ділянка заросте травою, по ній бігатимуть діти, крокувати дорослі. Таке «ходіння по трупах» засуджується і мусульманами.
У загальному випадку на території України дозволено ховати померлих лише на гробовищах. Встановлені вздовж доріг невеличкі меморіали чи вінки на шану загиблих у ДТП ніщо інше як кенотафи. Навіть утворені під час окупації стихійні поховання з часом переміщують до сусіднього некрополю.
Як вже згадувалось раніше, в можновладців виникала ідея проведення поховань у паркових зонах, але її відкинули за беззмістовність. Похорон й надалі відправляють на місцевому цвинтарі. Тож якщо відмову від труни на користь савану та невикористання бальзамування ще можна погодити з адміністрацією кладовища, то посадка дерев у загальному випадку суворо заборонена. Навіть якщо ви забажаєте увіковічити пам’ять загиблого якимось кущем, вам треба заздалегідь це оговорити з головуючим гробовища.
Основні причини, за яких на посадку дерев на погості накладається заборона:
НАШ МЕНЕДЖЕР ЗВ'ЯЖЕТЬСЯ З ВАМИ І НАДАСТЬ БЕЗКОШТОВНУ КОНСУЛЬТАЦІЮ
