Етикет похорону

Що робити, коли вам кажуть, щоб ви не приходили на похорон? Наприклад, така історія: Це сталося, коли помер батько моєї колишньої дружини. Вона попросила мене не приходити, незважаючи на те, що наш шлюб тривав понад двадцять років і мав хороші стосунки з її батьками. Колишня пояснила це тим, що її теперішньому чоловікові моя присутність буде неприємною. Я поважаю її бажання, проте думаю, що маю перебувати поряд з дітьми в цей момент. Виникає питання, якщо моя колишня помре раніше за мене, чи маю я йти на її похорон? Що у цій ситуації доречно?».

У разі коли колишня дружина просить вас не бути на похороні її батька, її бажання слід виконати. Зовсім інша ситуація, коли йдеться про похорон вашого колишнього чоловіка. У цьому випадку прийти попрощатися з покійним – це ваш обов’язок. Винятком може стати бажання померлої, щоб ви не були присутніми. Тоді ваші спільні діти повинні слідувати побажанню матері. Можливо, вони самі відчувають складні почуття до вас. Поцікавтеся, чи вони хочуть вашої присутності. У будь-якому випадку ви завжди можете підтримати їх до та після похорону.

Похорон людини здатний примирити і забути минулі образи

У житті часто численні родичі не спілкуються один з одним. Причини – різні, від давньої сварки до ігнорування «зі шкідливості». До того ж, як відомо, брат любить сестру багату. А вже батьки чоловіка з батьками дружини з самого весілля можуть не спілкуватися – хоча б через те, хто скільки грошей витратив на молодих. Однак смерть змушує весь «клан» зібратися разом. Похорон може створити грунт для примирення, так і бути використаний для поглиблення конфлікту. Наприклад, брат із сестрою можуть возз’єднатися, а батьки – продовжити невирішене суперництво. Члени сім’ї можуть розійтися на думці про розподіл витрат на похорон. Справа в тому, що деякі можуть знайти в собі сили припинити суперництво, інші – оголосити тимчасове перемир’я, а треті можуть використати похорон як майданчик для помсти за старі образи.

Але все ж таки не лише свята зближують людей, а й похорон змушують забути образи минулого. Горе втрати, як нагадування про тлінність всього земного, упокорює гординю. Чужі сльози обеззброюють, знімають напруженість, роблять нас чутливішими. І – о диво! – тебе знову переповнює кохання. Усі спілкуються, згадують щасливі моменти. Напевно, саме в цей момент спільний родич, який уже ніколи не розплющить очей, по-справжньому упокоїться зі світом.